bluelizzz's review against another edition
dark
emotional
hopeful
mysterious
sad
tense
slow-paced
- Plot- or character-driven? Character
- Strong character development? Yes
- Loveable characters? It's complicated
- Diverse cast of characters? It's complicated
- Flaws of characters a main focus? Yes
4.0
Чудова книга.
Повільна на початку, але сюжет стрімко розвивається у другій половині та до кінця тримає в напрузі. Не настільки банальна, як може здатися - в історії достатньо моментів, що можуть здивувати.
Перші дві глави плутають нового читача - без вступу починаються описи природи та якогось будинку, що мариться героїні уві сні; в читача кидають іменами ще невідомих персонажів, секундними спогадами про загадкові події, які нас ще чекають, але ніби вже відбулися; словом, все вимазано у товстий шар ностальгії, чужої неприємної ностальгії, коли відчуваєш себе незручно чужим у теплих спогадах незнайомця.
Цей літературний прийом працює на відмінно, бо чепляє своєю дивністю, та "безшовно" поєднує кінець і початок історії (серйозно, після закінчення книжки поверніться на початок і прочитайте перші дві глави знову - ефект вражаючий).
Герої до болю реалістичні, зі своїми тривогами, страхами, недоліками, протягом всієї історії викликають то підозри і антипатію, роздратування до скрипу зубів, то розуміння і співчуття, в чомусь навіть і симпатію.
Авторка так поступово і майстерно розкручує розповідь, що відчуваючи ті чи інші емоції читач навіть не здогадується, що вони цілком навмисно викликані геніальною пані Дафною дю Мор'є. Тільки закривши книгу на останньому рядку пазл складається в повну картину і талант письменниці не викликає питань.
Навіть описи природи, так ненависні мною, мають свій сенс в контексті розвитку історії та відображення внутрішніх переживань головної героїні (безіменної героїні, що теж як виявилось було важливо для поринення в події книги).
Рекомендую до прочитання всім з великим терпінням (вас буде за це винагороджено) та імунітетом до описів природи (рододендрони не те, чим здаються), хто не проти опинитись в голові 20-річної невротички, щоб пережити глибоку сімейну драму та споглядати її внутрішній розвиток (насправді краще, ніж звучить).
Перечитувати не планую, одного разу цілком достатньо; також я не фанатка циклитись на психології та думках гг всю книгу, тому для мене книга тверда 4.0 з 5.0
Повільна на початку, але сюжет стрімко розвивається у другій половині та до кінця тримає в напрузі. Не настільки банальна, як може здатися - в історії достатньо моментів, що можуть здивувати.
Перші дві глави плутають нового читача - без вступу починаються описи природи та якогось будинку, що мариться героїні уві сні; в читача кидають іменами ще невідомих персонажів, секундними спогадами про загадкові події, які нас ще чекають, але ніби вже відбулися; словом, все вимазано у товстий шар ностальгії, чужої неприємної ностальгії, коли відчуваєш себе незручно чужим у теплих спогадах незнайомця.
Цей літературний прийом працює на відмінно, бо чепляє своєю дивністю, та "безшовно" поєднує кінець і початок історії (серйозно, після закінчення книжки поверніться на початок і прочитайте перші дві глави знову - ефект вражаючий).
Герої до болю реалістичні, зі своїми тривогами, страхами, недоліками, протягом всієї історії викликають то підозри і антипатію, роздратування до скрипу зубів, то розуміння і співчуття, в чомусь навіть і симпатію.
Авторка так поступово і майстерно розкручує розповідь, що відчуваючи ті чи інші емоції читач навіть не здогадується, що вони цілком навмисно викликані геніальною пані Дафною дю Мор'є. Тільки закривши книгу на останньому рядку пазл складається в повну картину і талант письменниці не викликає питань.
Навіть описи природи, так ненависні мною, мають свій сенс в контексті розвитку історії та відображення внутрішніх переживань головної героїні (безіменної героїні, що теж як виявилось було важливо для поринення в події книги).
Рекомендую до прочитання всім з великим терпінням (вас буде за це винагороджено) та імунітетом до описів природи (рододендрони не те, чим здаються), хто не проти опинитись в голові 20-річної невротички, щоб пережити глибоку сімейну драму та споглядати її внутрішній розвиток (насправді краще, ніж звучить).
Перечитувати не планую, одного разу цілком достатньо; також я не фанатка циклитись на психології та думках гг всю книгу, тому для мене книга тверда 4.0 з 5.0
Content Warnings
Graphic: Suicidal thoughts and Emotional abuse
Moderate: Murder, Cancer, Death, and Blood
Minor: Stalking, Animal death, Ableism, Fire/Fire injury, Sexism, Alcohol, Misogyny, and Terminal illness
visorforavisor's review against another edition
dark
mysterious
sad
tense
slow-paced
- Plot- or character-driven? Character
- Strong character development? No
- Loveable characters? It's complicated
- Diverse cast of characters? No
- Flaws of characters a main focus? Yes
5.0
It’s been years since I read du Maurier’s classic, Rebecca, and it’s still just as good — better, even.
The tension in the story, the alluring kindness of Maxim de Winter, and the fact that his past with Rebecca is getting in the way of him expressing his true affections to his young bride are simply fantastic to read. The pace of the story is very slow but somehow the pages just flew by. It doesn’t feel as though the book is as long as it is (well over a hundred thousand words, I believe). The characters are varying degrees of relatability: personally I see a lot of myself in our nameless narrator, and I love Frank Crawley; Beatrice is the kind of bumbling, filterless person I really like; and Maxim does try, bless him.
Oddly, despite the inevitable historical language, I actually didn’t mind the portrayal of the “idiot”, Ben. The acknowledgement that people do abuse and manipulate us (mentally disabled people), and make threats that nobody would ever believe have been made, felt good. The simple fact, too, that he is a nice person was wonderful. For 1938 it’s good!
The intrigue and mystery surrounding the late Rebecca de Winter is one of the best tension-fuelled factors in any book. For more or less the entire story, our narrator is motivated by her desire to live up to Rebecca and what she represented, even just in the estimation of Maxim; I think that she could take or leave people like the bishop’s wife. As we find out more and more about Rebecca and how universally adored she was, our picture of her becomes clearer — and the periodic reminders that she died by drowning make us feel sicker.
I remembered the reveal from the last time I read this (about six years ago), but it was still so bloody good. The suspense, the heightened emotions, the tightly-strung importance of that scene: they were so strong, just like the scent that our narrator finds on Rebecca’s things.
Maxim’s behaviour is dubious, and he is careless. I don’t think, however, that he is the abuser that some would have painted him as. He is emotionally disconnected and hasn’t done a lot of the work that he should have. I think, though, if we claim he’s manipulating his second wife, we remove her agency. She knows he’s a shitty person. Her decision (which it is) to still love him makes her interesting (as well as considerate, I think, given the circumstances of why he did what he did). He treats her badly sometimes, out of what I believe is carelessness and emotional trauma from having been abused, but he also treats her well when he realises what her problems are. They’re both absolutely dreadful communicators, and — don’t get me wrong — he could have been a lot nicer about the whole dress thing. But I think some people could do with remembering that men can be abused too.
The tension in the story, the alluring kindness of Maxim de Winter, and the fact that his past with Rebecca is getting in the way of him expressing his true affections to his young bride are simply fantastic to read. The pace of the story is very slow but somehow the pages just flew by. It doesn’t feel as though the book is as long as it is (well over a hundred thousand words, I believe). The characters are varying degrees of relatability: personally I see a lot of myself in our nameless narrator, and I love Frank Crawley; Beatrice is the kind of bumbling, filterless person I really like; and Maxim does try, bless him.
Oddly, despite the inevitable historical language, I actually didn’t mind the portrayal of the “idiot”, Ben. The acknowledgement that people do abuse and manipulate us (mentally disabled people), and make threats that nobody would ever believe have been made, felt good. The simple fact, too, that he is a nice person was wonderful. For 1938 it’s good!
The intrigue and mystery surrounding the late Rebecca de Winter is one of the best tension-fuelled factors in any book. For more or less the entire story, our narrator is motivated by her desire to live up to Rebecca and what she represented, even just in the estimation of Maxim; I think that she could take or leave people like the bishop’s wife. As we find out more and more about Rebecca and how universally adored she was, our picture of her becomes clearer — and the periodic reminders that she died by drowning make us feel sicker.
I remembered the reveal from the last time I read this (about six years ago), but it was still so bloody good. The suspense, the heightened emotions, the tightly-strung importance of that scene: they were so strong, just like the scent that our narrator finds on Rebecca’s things.
Maxim’s behaviour is dubious, and he is careless. I don’t think, however, that he is the abuser that some would have painted him as. He is emotionally disconnected and hasn’t done a lot of the work that he should have. I think, though, if we claim he’s manipulating his second wife, we remove her agency. She knows he’s a shitty person. Her decision (which it is) to still love him makes her interesting (as well as considerate, I think, given the circumstances of why he did what he did). He treats her badly sometimes, out of what I believe is carelessness and emotional trauma from having been abused, but he also treats her well when he realises what her problems are. They’re both absolutely dreadful communicators, and — don’t get me wrong — he could have been a lot nicer about the whole dress thing. But I think some people could do with remembering that men can be abused too.
Content Warnings
Graphic: Toxic relationship, Animal death, Emotional abuse, and Murder
Moderate: Incest and Suicide
Minor: Cancer and Terminal illness
mme_carton's review against another edition
dark
mysterious
tense
medium-paced
- Plot- or character-driven? Character
- Strong character development? Yes
- Loveable characters? Yes
- Diverse cast of characters? No
- Flaws of characters a main focus? Yes
4.0
Content Warnings
Graphic: Death, Fire/Fire injury, Misogyny, Murder, Racism, Suicide, Toxic relationship, Body horror, Panic attacks/disorders, Ableism, Alcohol, Cancer, Chronic illness, Cultural appropriation, Emotional abuse, Body shaming, Bullying, Cursing, Domestic abuse, Gaslighting, Grief, Gun violence, Mental illness, Sexism, Suicidal thoughts, Suicide attempt, and Islamophobia
Moderate: Incest, Violence, Infidelity, and Injury/injury detail
Minor: Animal death, Infertility, and Death of parent
bethsicle's review against another edition
dark
emotional
mysterious
reflective
sad
tense
medium-paced
- Plot- or character-driven? A mix
- Strong character development? It's complicated
- Loveable characters? No
- Diverse cast of characters? No
- Flaws of characters a main focus? Yes
4.0
Content Warnings
Graphic: Death and Murder
Moderate: Ableism, Suicidal thoughts, Suicide, Infidelity, Suicide attempt, and Grief
Minor: Animal cruelty, Bullying, Dementia, Emotional abuse, Gaslighting, Grief, Classism, Gun violence, Terminal illness, Alcohol, Animal death, Cancer, Fire/Fire injury, Incest, Infidelity, Injury/injury detail, Mental illness, Medical content, Blood, Forced institutionalization, Infertility, and Toxic relationship
More...