Scan barcode
A review by daryase
Mockingjay by Suzanne Collins
adventurous
dark
tense
medium-paced
- Plot- or character-driven? Plot
- Strong character development? Yes
- Loveable characters? It's complicated
- Diverse cast of characters? Yes
- Flaws of characters a main focus? Yes
4.75
Наприкінці попередньої частини ми дізналися, що повстанці евакуювали Кетніс з арени, а режим у відповідь знищив округ, з якого вона походить, так що врятувалася лише незначна частка мешканців. Проте повстанці з 13-ого округу пішли на складку операцію з порятунку головної героїні, яка коштувала життя багатьом учасникам, геть не просто так, а тому, що вона їм потрібна для створення пропагандистських духопідйомних роликів, які мають надихнути повстанців на місцях в усіх округах на продовження боротьби. Отже, від Кетніс знову очікують, що вона гратиме написану для неї роль, та вона не певна, що ця роль збігається з її власними інтересами.
Мені сподобалося, що тут немає ілюзії, на відміну від деяких більш вторинних YA-дистопій, що нібито підлітка реально очолює спротив і він виграє. Радше, дуже добре показано, що вона є тим, ким вона є з огляду на її вік та бекґраунд, а саме травмованою підліткою, яка стає обличчям спротиву просто тому, що її спонтанні дії на іграх стали спалахом для повстання, яке готувалось давно і не цілком з гуманістичними намірами. І її відкриття своєї агентності, яке є в YA-дистопіях завжди центральною темою, полягає не тільки в підваження наративів Капітолію, але й у звільненні від наративів повстанців з 13-ого.
Цю частину читати набагато складніше, ніж попередні, оскільки тут ідеться уже про велику війну з настільки великими втратами, що герої всерйоз обговорюють, що десь треба зупинитися, а то люди знищать одне одного як вид. (Інколи всерйоз, інколи з пропагандистськими цілями.) Якщо в попередніх частинах ішлося про те, що поміж найжахливішими речами - те, що Капітолій змушує щороку 24 дітей одне одного вбивати, а насправді кожне життя цінне, то тут, мені здається, сама форма оповіді дещо працює проти цього месиджу. На словах теж сказано дуже багато про те, що кожне життя цінне, але на рівні жанрових конвенцій просто неможливо розказати історію про збройне повстання такого масштабу, щоб не виходило, що купа людських втрат з усіх сторін не згадувалась як якісь фігурки у грі чи фішки на карті. Але не те щоб у мене були пропозиції, як цю історію переконливо розказати по-іншому.
Іще, чисто з текстової точки зору, мені здалося, що авторці краще вдається передача природного сеттінгу, ніж міського. Принаймні, під час кульмінаційного маршу через вулиці Капітолію, мені було набагато складніше уявити простір, в якому відбуваються події, ніж це було під час екшн-сцін у попередніх частинах, де вони відбувалися на аренах на природі. Коли є якісь деталі про те, хто куди зробив крок і тому втрапив у халепу, але немає уявлення про весь простір, в якому відбуваються події, в цілому, окрім того, що відстань тут вимірюється перехрестями.
Підсумок: так, цілком варто було познайомитися з цією сучасною класикою.
Мені сподобалося, що тут немає ілюзії, на відміну від деяких більш вторинних YA-дистопій, що нібито підлітка реально очолює спротив і він виграє. Радше, дуже добре показано, що вона є тим, ким вона є з огляду на її вік та бекґраунд, а саме травмованою підліткою, яка стає обличчям спротиву просто тому, що її спонтанні дії на іграх стали спалахом для повстання, яке готувалось давно і не цілком з гуманістичними намірами. І її відкриття своєї агентності, яке є в YA-дистопіях завжди центральною темою, полягає не тільки в підваження наративів Капітолію, але й у звільненні від наративів повстанців з 13-ого.
Цю частину читати набагато складніше, ніж попередні, оскільки тут ідеться уже про велику війну з настільки великими втратами, що герої всерйоз обговорюють, що десь треба зупинитися, а то люди знищать одне одного як вид. (Інколи всерйоз, інколи з пропагандистськими цілями.) Якщо в попередніх частинах ішлося про те, що поміж найжахливішими речами - те, що Капітолій змушує щороку 24 дітей одне одного вбивати, а насправді кожне життя цінне, то тут, мені здається, сама форма оповіді дещо працює проти цього месиджу. На словах теж сказано дуже багато про те, що кожне життя цінне, але на рівні жанрових конвенцій просто неможливо розказати історію про збройне повстання такого масштабу, щоб не виходило, що купа людських втрат з усіх сторін не згадувалась як якісь фігурки у грі чи фішки на карті. Але не те щоб у мене були пропозиції, як цю історію переконливо розказати по-іншому.
Іще, чисто з текстової точки зору, мені здалося, що авторці краще вдається передача природного сеттінгу, ніж міського. Принаймні, під час кульмінаційного маршу через вулиці Капітолію, мені було набагато складніше уявити простір, в якому відбуваються події, ніж це було під час екшн-сцін у попередніх частинах, де вони відбувалися на аренах на природі. Коли є якісь деталі про те, хто куди зробив крок і тому втрапив у халепу, але немає уявлення про весь простір, в якому відбуваються події, в цілому, окрім того, що відстань тут вимірюється перехрестями.
Підсумок: так, цілком варто було познайомитися з цією сучасною класикою.
Content Warnings
Graphic: Death, Gore, and War