Scan barcode
A review by daryase
Ellen Outside the Lines by A.J. Sass
emotional
hopeful
informative
inspiring
reflective
medium-paced
- Plot- or character-driven? A mix
- Strong character development? Yes
- Loveable characters? Yes
- Diverse cast of characters? Yes
- Flaws of characters a main focus? Yes
5.0
Ще одна підліткова книжка з чудовою аутистичною репрезентацією від нейровідмінного автора.
Еллен любить, коли все йде за планом. Але разом з групою однокласників вона вирушає у навчальну подорож до Барселони, а там стільки всього може піти не за планом! Наприклад, замість структурованого навчання, яке Еллен очікувала з розкладів подорожей попередніх років, їм пропонують розгадувати загадки і самим знаходити варті уваги місця в Барселоні. Якби ж самого цього було недостатньо, виявляється, що Еллен не потрапляє до тієї ж малої групи, що її найкраща (і єдина) подруга Лорел. Натомість їй доводиться вчитися спілкуватися з іншими однокласниками, в тому числі з новоприбулою до їхньої школи особою, небінарн_ою підлітко_ю на ім'я Іза.
Йдеться про той вік початку пубертату, коли і просто нейротиповим підліткам об'єктивно складно. Гормони, незвичні емоції, зміни в тілі, все таке. Хтось із зацікавленням кидається у практики, які позначають зростаюче тіло у просторі як гендероване (вчиться робити макіяж, випрямляти волосся, підбирати гарні сукенки, все таке). Хтось поступово відкриває, що ці всі практики, які розставляють тіла у визначені соціумом категорії - не для них, або що краші у них зовсім не на тих, на кого, знову ж таки, "мали б бути" відповідно до гетеронормативних очікувань. Тут у автора (судячи з біо наприкінці книжки) теж є власний досвід, тому це підліткове дослідження гендерних ідентичностей - не про механічне "ну, які там ще ідентичності треба включити заради ширшої репрезентації?" Зрештою, відсоток гендернонеконформних і неконформних до гетеронормативності людей об'єктивно вищий серед людей в аутистичному спектрі, ніж серед загального населення, тому це цілком природне поєднання тем. Образ Ізи мені дуже сподобався, хоча він мені видався не зовсім реалістичним, як на підлітковий вік: це така людина, яка дуже акуратно вміє подбати про власні кордони і дуже чуйно ставиться до кордонів інших людей. Є чому всім повчитися, підліткам і дорослим, незалежно від гендерної репрезентації.
А тоді в центрі всієї цієї історії - дослідження підліткових змін, дослідження змін у динаміці дружніх стосунків, дослідження нової країни - досвід аутистичної підлітки. Яка вже достатньо знає про власні тілесні потреби до саморегуляції і обмеження сенсорних перевантажень, але все ще регулярно фейлить вчасно подбати про власні інтереси і достатньо чітко сказати "ні", щоб не наражатися на неприємні способи взаємодії з іншими тілами та середовищем, які зжеруть і без того обмежений ресурс. І тоді дуже багато залежить від того, хто опиниться поруч і чи його більше цікавитимуть її потреби чи власні уявлення про те, як всім треба поводитися у певній соціальній ситуації.
Я думаю, що найбільша користь такої репрезентації в підліткових книжках в тому, що потенційно якась недіагностована підлітка впізнає свої труднощі і отримує підказку, в якому напрямку шукати відповіді про себе.
Fun fact: У книжці є шматки іспанською без перекладу. Ну ладно, це ще зрозуміло, адже йдеться про підлітків, які вчать іспанську, приїздять в Іспанію і там їм пропонують загадки про місто іспанською, які вони зі своїми дуже початковими знаннями мови мають розшифрувати. Дати одразу переклад у зносці для читача було би майже як написати розв'язку детективного сюжету на першій сторінці, після чого читачеві було би не дуже цікаво спостерігати, як герої ту ж детективну загадки розв'язують. Але в книжці є ще шматки тексту на івриті, оскільки це секретна домашня мова між Еллен та її татом. Там нічого ключового, типу "як справи, дорога", такі маленькі вигуки. Але це я розумію, а для загального читача як це має працювати? Практикум із того, що "ні, ти не розшифруєш всі довколишні коди, вчися працювати з неповною інформацією"?
Еллен любить, коли все йде за планом. Але разом з групою однокласників вона вирушає у навчальну подорож до Барселони, а там стільки всього може піти не за планом! Наприклад, замість структурованого навчання, яке Еллен очікувала з розкладів подорожей попередніх років, їм пропонують розгадувати загадки і самим знаходити варті уваги місця в Барселоні. Якби ж самого цього було недостатньо, виявляється, що Еллен не потрапляє до тієї ж малої групи, що її найкраща (і єдина) подруга Лорел. Натомість їй доводиться вчитися спілкуватися з іншими однокласниками, в тому числі з новоприбулою до їхньої школи особою, небінарн_ою підлітко_ю на ім'я Іза.
Йдеться про той вік початку пубертату, коли і просто нейротиповим підліткам об'єктивно складно. Гормони, незвичні емоції, зміни в тілі, все таке. Хтось із зацікавленням кидається у практики, які позначають зростаюче тіло у просторі як гендероване (вчиться робити макіяж, випрямляти волосся, підбирати гарні сукенки, все таке). Хтось поступово відкриває, що ці всі практики, які розставляють тіла у визначені соціумом категорії - не для них, або що краші у них зовсім не на тих, на кого, знову ж таки, "мали б бути" відповідно до гетеронормативних очікувань. Тут у автора (судячи з біо наприкінці книжки) теж є власний досвід, тому це підліткове дослідження гендерних ідентичностей - не про механічне "ну, які там ще ідентичності треба включити заради ширшої репрезентації?" Зрештою, відсоток гендернонеконформних і неконформних до гетеронормативності людей об'єктивно вищий серед людей в аутистичному спектрі, ніж серед загального населення, тому це цілком природне поєднання тем. Образ Ізи мені дуже сподобався, хоча він мені видався не зовсім реалістичним, як на підлітковий вік: це така людина, яка дуже акуратно вміє подбати про власні кордони і дуже чуйно ставиться до кордонів інших людей. Є чому всім повчитися, підліткам і дорослим, незалежно від гендерної репрезентації.
А тоді в центрі всієї цієї історії - дослідження підліткових змін, дослідження змін у динаміці дружніх стосунків, дослідження нової країни - досвід аутистичної підлітки. Яка вже достатньо знає про власні тілесні потреби до саморегуляції і обмеження сенсорних перевантажень, але все ще регулярно фейлить вчасно подбати про власні інтереси і достатньо чітко сказати "ні", щоб не наражатися на неприємні способи взаємодії з іншими тілами та середовищем, які зжеруть і без того обмежений ресурс. І тоді дуже багато залежить від того, хто опиниться поруч і чи його більше цікавитимуть її потреби чи власні уявлення про те, як всім треба поводитися у певній соціальній ситуації.
Я думаю, що найбільша користь такої репрезентації в підліткових книжках в тому, що потенційно якась недіагностована підлітка впізнає свої труднощі і отримує підказку, в якому напрямку шукати відповіді про себе.
Fun fact: У книжці є шматки іспанською без перекладу. Ну ладно, це ще зрозуміло, адже йдеться про підлітків, які вчать іспанську, приїздять в Іспанію і там їм пропонують загадки про місто іспанською, які вони зі своїми дуже початковими знаннями мови мають розшифрувати. Дати одразу переклад у зносці для читача було би майже як написати розв'язку детективного сюжету на першій сторінці, після чого читачеві було би не дуже цікаво спостерігати, як герої ту ж детективну загадки розв'язують. Але в книжці є ще шматки тексту на івриті, оскільки це секретна домашня мова між Еллен та її татом. Там нічого ключового, типу "як справи, дорога", такі маленькі вигуки. Але це я розумію, а для загального читача як це має працювати? Практикум із того, що "ні, ти не розшифруєш всі довколишні коди, вчися працювати з неповною інформацією"?