jazose's review
adventurous
dark
slow-paced
- Plot- or character-driven? Character
- Strong character development? No
- Loveable characters? No
- Diverse cast of characters? No
- Flaws of characters a main focus? Yes
3.75
kovalyov's review against another edition
3.0
First 2/3 just massively (imo too) romantic, enjoyed the last third
cosmicreign's review against another edition
adventurous
challenging
medium-paced
- Plot- or character-driven? Plot
- Strong character development? No
- Loveable characters? No
- Diverse cast of characters? No
- Flaws of characters a main focus? N/A
3.0
ostrava's review against another edition
2.0
It's difficult to rate a book when you lack the context behind the political sensibilities of the time it was written, especially when it's one of this level of nationalism. The book does not only glorify some of mankind's worst tendencies, it also happens to lack the empathetic and humanist treatment of characters that Gogol reflects on his other stories.
This book hasn't aged well. It's an interesting piece in Russian Literature, but one that should not be remembered along the author's best achievements. It's antisemitic, xenophobic and misogynistic. It portays a very toxic idea of masculinity, glorifies war against the "barbarian outsider" and treats Jews as if they were an entirely different species to men, a part of "Ukranian Folklore" we're supposed to find entertaining. Like Goblins. Disgusting.
But it's also well written and serves as a well researched document on the lifes of the Cossacks, a topic that doesn't interest me, but could interest others nonetheless. I cannot go as far as to say it's a bad book, and I lack enough knowledge on the historical topic to probably treat the story more fairly. However, it was a very unpleasant and time-wasting experience, so I believe my 2 stars are justified.
This book hasn't aged well. It's an interesting piece in Russian Literature, but one that should not be remembered along the author's best achievements. It's antisemitic, xenophobic and misogynistic. It portays a very toxic idea of masculinity, glorifies war against the "barbarian outsider" and treats Jews as if they were an entirely different species to men, a part of "Ukranian Folklore" we're supposed to find entertaining. Like Goblins. Disgusting.
But it's also well written and serves as a well researched document on the lifes of the Cossacks, a topic that doesn't interest me, but could interest others nonetheless. I cannot go as far as to say it's a bad book, and I lack enough knowledge on the historical topic to probably treat the story more fairly. However, it was a very unpleasant and time-wasting experience, so I believe my 2 stars are justified.
aleksandra_simovic's review
dark
sad
slow-paced
- Plot- or character-driven? A mix
- Strong character development? Yes
- Loveable characters? No
- Diverse cast of characters? No
- Flaws of characters a main focus? It's complicated
3.0
marichka_pifagorivna's review against another edition
4.0
Вирішила перечитати, точніше ознайомитись з першою версією 35-го року, що дивно в школі нам не говорили, що їх було дві і дуже радили передивитись фільм який досить таки активно просуває ідеї "російського міра".
Друга версія все ж таки видалась мені більш допрацьованою, звичайно якщо не брати до уваги проросійські наратив "За царя, за руськую землю" і т д.
Для порівняння видання 42-року (збірка "Cочинения":
Это был один из тех характеров, которые могли возникнуть только в тяжелый XV век на полукочующем углу Европы, когда вся южная первобытная Россия, оставленная своими князьями, была опустошена, выжжена дотла неукротимыми набегами монгольских хищников; когда, лишившись дома и кровли, стал здесь отважен человек; когда на пожарищах, в виду грозных соседей и вечной опасности, селился он и привыкал глядеть им прямо в очи, разучившись знать, существует ли какая боязнь на свете; когда бранным пламенем объялся древле мирный славянский дух и завелось козачество – широкая, разгульная замашка русской природы, – и когда все поречья, перевозы, прибрежные пологие и удобные места усеялись козаками, которым и счету никто не ведал, и смелые товарищи их были вправе отвечать султану, пожелавшему знать о числе их: «Кто их знает! у нас их раскидано по всему степу: что байрак, то козак» (что маленький пригорок, там уж и козак). Это было, точно, необыкновенное явленье русской силы: его вышибло из народной груди огниво бед.
Видавництво 35-го року (збірка "Миргород"):
Это был один из тех характеров, которые могли только возникнуть в грубый XV век, и притом на полукочующем Востоке Европы, во время правого и неправого понятия о землях, сделавшихся каким-то спорным, нерешенным владением, к каким принадлежала тогда Украина. Вечная необходимость пограничной защиты против трех разнохарактерных наций — всё это придавало какой-то вольный, широкий размер подвигам сынов ее и воспитало упрямство духа. Это упрямство духа отпечаталось во всей силе на Тарасе Бульбе.
Напевно на місці моєї вчительки я б робила акцент на першому виданні, хоча важливо знати і порівнювати дві версії.
Читала твір в українському перекладі, деякі цитати нижче:
"Старший, Остап, розпочав свою науку з того, що першого ж року накивав п'ятами з бурси. Його завернули, дали доброї прочуханки й посадили за книжку. Чотири рази він закопував свій буквар у землю і чотири рази, відлупцювавши його по‐ звірячому, купували йому новий. Але Остап, певна річ, зробив би те саме і вп'яте, якби батько врочисто не присягнувся, що протримає його в монастирських служках аж двадцять років і він повік не побачить Запорожжя, якщо не повивчає в академії всі науки."
Дуже ніжний і еротичний момент, хоча можливо це тільки в перекладі українською він мені таким видається:
"Йому повсякчас марилися її пругкі білі перса, витончена оголена рука, плечі; та вже сама сукня, що облягала свіже, незаймане і звабливо туге тіло, дихала в його мріях якимось недосяжним сластолюбством."
Ось цей момент вже читався зовсім по іншому:
"— А твої товариші, а твій батько? Ти мусиш іти до них, — мовила вона тихо. Вуста її ще довго ворушилися без слів, а очі, повні сліз, невідступно зоріли на нього.
— Що ти кажеш таке! — промовив Андрій з усією рішучістю. — Що б то за кохання було, якби я покинув заради тебе тільки те, що легко покинути! Ні, моя панно, ні, красуне моя! Я кохаю не так! Батька, брата, матір, вітчизну, все, що є на землі, — все віддаю за тебе. Усе прощавай! Я тепер ваш, я твій! Чого іще хочеш?"
— Що, синку? — спитав Бульба, дивлячись йому в очі. Андрій мовчав.
— Що, синку? — повторив Тарас. — Помогли тобі твої
ляхи?
Андрій як води в рот набрав; він стояв мов на суді.
— Отак запродати... запродати віру! Проклятий той день
і та година, коли ти народився на світ!
Мовивши так, Бульба повів довкола очима, в яких
світився незбагненний подив.
— Ти думав, що я віддам кому‐небудь свою дитину? Ні, я
тебе породив, я тебе і вб'ю! Стій, і не ворушися, і не проси в Господа Бога відпущення. Такого не прощають на тому світі."
"Гей, панове, не вірте ляхам!» — затято стояв на своєму Бульба, помахуючи нагайкою, і спересердя шмагонув нею гармату. А коли писар подав уже готову угоду підписати гетьманові, Бульба махнув рукою і сказав: «Тоді зоставайтеся здорові, панове, а мене ви більше не побачите. Тільки ж ви ще згадаєте моє слово! — у голосі його бриніло пророцтво. — Ви думаєте, що цим купили собі спокій і тепер запануєте! Ось побачте, що цього не буде! Здеруть, гетьмане, із твоєї голови шкуру, напхають її гречаною половою і ще довго бачитимуть її на ярмарках! Та й вам, панове, не зносити своїх голів! Пропадете ви у сирих льохах, замуровані в кам'яні стіни, якщо не зварять вас живцем у казанах, як баранів!»"
Друга версія все ж таки видалась мені більш допрацьованою, звичайно якщо не брати до уваги проросійські наратив "За царя, за руськую землю" і т д.
Для порівняння видання 42-року (збірка "Cочинения":
Это был один из тех характеров, которые могли возникнуть только в тяжелый XV век на полукочующем углу Европы, когда вся южная первобытная Россия, оставленная своими князьями, была опустошена, выжжена дотла неукротимыми набегами монгольских хищников; когда, лишившись дома и кровли, стал здесь отважен человек; когда на пожарищах, в виду грозных соседей и вечной опасности, селился он и привыкал глядеть им прямо в очи, разучившись знать, существует ли какая боязнь на свете; когда бранным пламенем объялся древле мирный славянский дух и завелось козачество – широкая, разгульная замашка русской природы, – и когда все поречья, перевозы, прибрежные пологие и удобные места усеялись козаками, которым и счету никто не ведал, и смелые товарищи их были вправе отвечать султану, пожелавшему знать о числе их: «Кто их знает! у нас их раскидано по всему степу: что байрак, то козак» (что маленький пригорок, там уж и козак). Это было, точно, необыкновенное явленье русской силы: его вышибло из народной груди огниво бед.
Видавництво 35-го року (збірка "Миргород"):
Это был один из тех характеров, которые могли только возникнуть в грубый XV век, и притом на полукочующем Востоке Европы, во время правого и неправого понятия о землях, сделавшихся каким-то спорным, нерешенным владением, к каким принадлежала тогда Украина. Вечная необходимость пограничной защиты против трех разнохарактерных наций — всё это придавало какой-то вольный, широкий размер подвигам сынов ее и воспитало упрямство духа. Это упрямство духа отпечаталось во всей силе на Тарасе Бульбе.
Напевно на місці моєї вчительки я б робила акцент на першому виданні, хоча важливо знати і порівнювати дві версії.
Читала твір в українському перекладі, деякі цитати нижче:
"Старший, Остап, розпочав свою науку з того, що першого ж року накивав п'ятами з бурси. Його завернули, дали доброї прочуханки й посадили за книжку. Чотири рази він закопував свій буквар у землю і чотири рази, відлупцювавши його по‐ звірячому, купували йому новий. Але Остап, певна річ, зробив би те саме і вп'яте, якби батько врочисто не присягнувся, що протримає його в монастирських служках аж двадцять років і він повік не побачить Запорожжя, якщо не повивчає в академії всі науки."
Дуже ніжний і еротичний момент, хоча можливо це тільки в перекладі українською він мені таким видається:
"Йому повсякчас марилися її пругкі білі перса, витончена оголена рука, плечі; та вже сама сукня, що облягала свіже, незаймане і звабливо туге тіло, дихала в його мріях якимось недосяжним сластолюбством."
Ось цей момент вже читався зовсім по іншому:
"— А твої товариші, а твій батько? Ти мусиш іти до них, — мовила вона тихо. Вуста її ще довго ворушилися без слів, а очі, повні сліз, невідступно зоріли на нього.
— Що ти кажеш таке! — промовив Андрій з усією рішучістю. — Що б то за кохання було, якби я покинув заради тебе тільки те, що легко покинути! Ні, моя панно, ні, красуне моя! Я кохаю не так! Батька, брата, матір, вітчизну, все, що є на землі, — все віддаю за тебе. Усе прощавай! Я тепер ваш, я твій! Чого іще хочеш?"
Spoiler
"Андрій у розпачі теж кинувся було тікати, та пізно: розлючений батько вже стояв перед ним. Втративши останню надію, Андрій застиг на місці. Тарас озирнувся: позад нього не було вже нікого, всі його товариші полягли на бранному полі. Тільки їх двоє стояли один проти одного.— Що, синку? — спитав Бульба, дивлячись йому в очі. Андрій мовчав.
— Що, синку? — повторив Тарас. — Помогли тобі твої
ляхи?
Андрій як води в рот набрав; він стояв мов на суді.
— Отак запродати... запродати віру! Проклятий той день
і та година, коли ти народився на світ!
Мовивши так, Бульба повів довкола очима, в яких
світився незбагненний подив.
— Ти думав, що я віддам кому‐небудь свою дитину? Ні, я
тебе породив, я тебе і вб'ю! Стій, і не ворушися, і не проси в Господа Бога відпущення. Такого не прощають на тому світі."
"Гей, панове, не вірте ляхам!» — затято стояв на своєму Бульба, помахуючи нагайкою, і спересердя шмагонув нею гармату. А коли писар подав уже готову угоду підписати гетьманові, Бульба махнув рукою і сказав: «Тоді зоставайтеся здорові, панове, а мене ви більше не побачите. Тільки ж ви ще згадаєте моє слово! — у голосі його бриніло пророцтво. — Ви думаєте, що цим купили собі спокій і тепер запануєте! Ось побачте, що цього не буде! Здеруть, гетьмане, із твоєї голови шкуру, напхають її гречаною половою і ще довго бачитимуть її на ярмарках! Та й вам, панове, не зносити своїх голів! Пропадете ви у сирих льохах, замуровані в кам'яні стіни, якщо не зварять вас живцем у казанах, як баранів!»"
missapples's review against another edition
5.0
Beautiful writing however it quickly becomes obvious that Taras Bulba and his compatriots were ISIS of the day. He starts a war that no one needed just so his two sons could become Real Men do which for people like Bulba means to kill and destroy. I weeped for his poor wife, the ONLY sane person in this entire story who begged him to spare their children. He then proceeds bringing nothing but death and devastation to hundreds of people all in the name of Jesus Christ and Christian faith. Mind you, the Catholic Christians were not the right kind of Christians in his opinion so he axed them in droves as well.
To sum it up: Taras Bulba is a misogynist and terrorist of XV century. Gogol is a brilliant writer.
To sum it up: Taras Bulba is a misogynist and terrorist of XV century. Gogol is a brilliant writer.
emoust's review
adventurous
funny
inspiring
reflective
tense
fast-paced
- Plot- or character-driven? Plot
- Strong character development? No
- Loveable characters? No
- Diverse cast of characters? No
- Flaws of characters a main focus? It's complicated
3.5
al_capwned's review against another edition
4.0
A story about a people of a completely different era. It's amazing how Gogol can create such mixed feelings to the reader, considering the main characters.